Бізнес ідея - виробництво жерстяних банок сувенірних

Упаковка з білої жерсті

Красива, барвиста упаковка в сучасній торгівлі відіграє помітну роль. Упаковка - то перше, що бачить покупець, створює перше враження про товар і приймає рішення купити або немає товар. Гарна упаковка не тільки виділяє товар на полицях, робить його помітним, але і надійно захищає його і збільшує його престиж в очах покупця. Цим пояснюється динамічний розвиток сфери виробництва упаковки з білої жерсті. Для успішного запуску свого бізнесу з виробництва упаковки в промислових обсягах потрібні значні матеріальні вкладення. Але існують ще на українському ринку недостатньо розвинені вузькі ніші, які не вимагають великих інвестицій і які перспективні для малого і середнього бізнесу. Саме такою сферою є виробництво сувенірної упаковки з білої жерсті. В таких банках з тисненням або кольоровою літографією продають чай, кава, печиво, деякі види косметики, елітний алкоголь і т. д. Наведемо приклад однієї з компаній, що мають великий досвід у цій сфері.

Компанія "Новий аргумент" зайнялася виробництвом жерстяної декоративної упаковки в 2002 році. За час роботи накопичилося багато іноді парадоксальних спостережень:

- Чим гірше дизайн сувенірної банки, тим краще вона продається, каже власник компанії. Пам'ятаю, одна дівчина працювала у нас секретарем і паралельно надійшла в поліграфічний інститут, де її почали вчити малювати. Не знаю, хто її попросив, цей момент я втратив, але на новорічній банку вона намалювала нам Діда Мороза у вигляді Кощія Безсмертного і Снігуроньку у вигляді Баби-яги. Обидва такі страшні. І з цим малюнком було випущено, якщо не помиляюся, близько 18 тис. банок. Яке ж було моє здивування, коли я дізнався, що через два дні після надходження на склад весь тираж був розібраний, і покупці просили ще. Я жахався смакам наших покупців і радів прибули одночасно.

На відміну від промислових банок, які використовуються для рибних консервів або кави, сувенірні банки красива і порівняно дорога упаковка. Ця упаковка може бути самих різних форм: циліндрична, кубічна, овальна, у вигляді серця, у вигляді двох сердець і т. д. і, відповідно, будь-якого дизайну.

"Сувенірка" замовляють чаеразвесочные фабрики, виробники приправ, біологічно активних добавок, кондитерських виробів, парфумерії. Також бувають замовлення від торговців алкоголем: їм потрібні туби для дорогих напоїв. А крім того, під Новий рік виробляють "знеособлені банки": вони робляться не на замовлення, а в якості самостійного продукту компанії, і їх купують різні організації під новорічні дитячі подарунки.

- Зараз наша галузь перебуває в зародковому стані, розповідає Фархад. Навіть в Китаї є спеціалізовані заводи, які вже працюють по 30-40 років. А в СРСР не було спеціалізованих підприємств. Сувенірна банку проводилася на рівні невеликих цехів на кондитерських або чаєрозважувальних фабриках.

- Як ідуть справи зараз? - На сьогоднішній день у нас в країні існують лише два підприємства з випуску сувенірних банок. Одне - завод в Мурманську, який виріс з невеликого цеху рибного комбінату. Інше - ми. "Новий Аргумент" зареєстрований в Москві, і тут ми вирішуємо всі фінансові, торговельні та управлінські питання, але наші виробничі потужності знаходяться в Рязані.

Заводу тільки два, а обсягу попиту, за словами Нагдаліева, могло б вистачити на двадцять два. У минулому році "Новий Аргумент" випустив 980 тис. банок (в середньому по $1,5-2 за штуку), і ще Фархад ко перепродали енну кількість продукції мурманського заводу - ринку все одно здалося мало.

- Взагалі-то я хотів стати іхтіологом.

Більше того, я став іхтіологом і формально є їм до цих пір. Моя трудова книжка в даний момент лежить на биофаке МДУ,- розповідає Фархад. І навіть є старшим науковим співробітником. Виходить, що "Новий Аргумент" для мене - це робота за сумісництвом.

Закінчивши середню школу в місті Борівському Калузької області, Фархад Нагдалиев поїхав до Москви вступати на біофак МГУ. Вчинити, однак, не вийшло, не добрав одного бала. Фархад вирішив спробувати щастя на наступний рік, а поки вступити на відповідний факультет якого-небудь менш престижного вузу.

У нього був вибір: рибний інститут в Калінінграді і рибний інститут в Астрахані. Хотілося в Калінінград, але туди не було квитків. У підсумку Фархад купив квиток до Астрахані, поступив в інститут, так в ньому і залишився.

- За час навчання я побував з експедиціями практично на всіх великих водоймах СРСР, від Балтики до Камчатки і від Білого моря до Каспійського, розповідає Фархад.- Хочете, налякаю? У деяких рибних господарствах на Губернському водосховищі немає чоловіків старше 45 років.

В озеро скидаються відходи, що містять канцероген, і ті люди, які постійно їдять озерну рибу, в обов'язковому порядку хворіють на рак. Такого жаху я не бачив навіть в Чорнобилі.

- А причому тут Чорнобиль? - У Чорнобилі ми вивчали, як аварія вплинула на рибі. Фантастика! Виявилося, що риба практично не постраждала.

Рослини дуже сильно реагують на радіацію, ссавці теж. А риба - ні.

В одній з експедицій Фархад познайомився з колегами "эмгэушниками", в результаті чого вирішив вчинити і поступив в аспірантуру МДУ.

- Я вступив до аспірантури в 1992 році, згадує Фархад. Час було страшне: бідність, супи з концентратів і разом з тим дружина і дитина. Якось я побачив на головній будівлі університету оголошення: "Фінансова компанія запрошує на роботу" - і не зміг не прийняти запрошення. Дуже хотілося їсти.

Суть роботи полягала у відкритті пунктів купівлі ваучерів. Фархад відкрив один такий пункт в перший же день роботи.

Обдзвонив 60 кінотеатрів. У трьох домовився про зустріч, а в одному уклав договір. Білетерки в цьому кінотеатрі стали не тільки торгувати квитками, але заразом і скуповувати у населення ваучери.

Оцінивши по достоїнству завзяття нового співробітника, керівництво компанії тут же вручило йому солідну, за його тодішніми мірками, кількість рублів і запропонував попрацювати брокером на біржі.

- Біржі в той час являли собою дуже оригінальне видовище, згадує Фархад. По периметру, вздовж стін стоять шкільні парти, і навколо них ходять похмурі мужики в фуфайках з набитими грошима кишенями. Потрібно було у когось купити акції, скажімо, AVVA або "Альянсу" за 3 рубля, а продати за 3,1. Гроші на біржі ходили досить серйозні, і місцеві жлоби постійно намагалися грабувати брокерів. Тому швиденько втекти ввечері додому, не отримавши по голові, було окремим мистецтвом. Однак заробляв я тоді непогано. В місяць виходило стільки, скільки аспірант отримував за рік.

До речі, паралельно я продовжував навчатися в аспірантурі: їздив в експедиції, писав кандидатську, потім захистив її.

Присвятивши ще якийсь час фінансової компанії: то працюючи в якості менеджера у відкритому нею недержавному пенсійному фонді, то редагуючи видається нею газету з пенсійної тематики (новини, інтерв'ю з бабусями і т. д.), Фархад нарешті вирішив змінити місце роботи. Він перейшов у торговельну компанію, яка займалася, як, втім, займається і зараз, новорічними подарунками.

- Спочатку я очолив відділ реклами, розповідає Фархад, а потім мене поставили на ялинковий проект: організація ялинок, уявлень, поставка подарунків.

Я взяв цей проект практично з нуля і, скажу не без гордості, довів його за три роки до міського рівня. Ми організовували всі великі московські ялинки: "Лужники", "Олімпійський", "Росія" і т. д. На цих ялинках і виросла жерстяна тема - ми пакували подарунки в жерстяні банки мурманського заводу.

До 1999 року Фархад вдосталь напрацювався найманим менеджером і твердо вирішив організувати власний бізнес. Спочатку, як уже говорилося, він збирався спробувати себе на рекламно-видавничій ниві і з цією метою зареєстрував фірму "Новий Аргумент". Але оцінивши перспективи в сфері сувенірної упаковки, Фархад визнав їх куди більш кращими.

Причому спершу мова йшла не про виробництво, а тільки про торгівлю жерстяної тарою. Все, що потрібно для цього бізнесу, малося у Фархада в повному обсязі: швидко зростаючий попит, гарні зв'язки з мурманським заводом, який на той момент фактично був монополістом, тлумачний компаньйон і нескінченне бажання працювати і заробляти.

- Торгівля у нас пішла добре, розповідає Фархад. Ми вивчили потенційних покупців, грамотно вибудували рекламну кампанію і вивели продукт на ринок. Реклама впала на благодатний грунт. Адже тоді на ринку взагалі ніхто не пропонував жерстяну упаковку. Так що заробляти ми почали вельми і вельми.

Спочатку я купив однокімнатну квартиру, потім трикімнатну. А потім ми знайшли "убитий" цех на Рязанської чайорозвісної фабриці і практично весь прибуток почали вливати у виробництво.

"Вбитий" цех обійшовся "Нового Аргументу" у порівняно скромну суму - $12 тисяч. Але на те, щоб перетворити знаходилася в ньому мотлох в технологічну лінію з виробництва жерстяної упаковки, Фархад і компанія протягом року витратили близько $80 тис.

- Не приховую, ми переманили з мурманського заводу трьох висококласних наладчиків, розповідає Фархад, поклали їм дуже пристойні, особливо з рязанським мірками, зарплату, зняли квартири.

Ось вони всі і приводили в порядок, оснащували першу лінію. Загалом, на них у нас все тримається. У СРСР таких фахівців не готували, і в Росії зараз не готують.

Верстатника, а у нас на верстатах головним чином працюють жінки-верстатниці, можна вивчити за три місяці. А щоб підготувати наладчика, потрібно, щоб він пропрацював під наглядом досвідченого спеціаліста не менше трьох-чотирьох років.

Питання збуту, за словами Нагдаліева, новонароджене підприємство "вирішувало дуже просто: клієнтів, які закуповували за посередництва "Нового Аргументу" банки мурманського виробництва, новонароджене підприємство стало переорієнтувати на власну продукцію. У чому і досяг успіху.

- Зараз ми поставляємо банки практично всім великим компаніям і організаціям, розповідає Фархад. Будь-яка компанія, чиє ім'я на слуху, майже напевно є нашим клієнтом. Найкращі замовлення на новорічні банки надходять до нас з Сибіру, де у нас ціле море покупців, включаючи нафтові компанії. Не знаю чому, але в Сибіру прийнято робити більш дорогі, об'ємні і красиві новорічні подарунки, ніж у Москві. Відповідно, сибіряки нам замовляють самі красиві, великі і дорогі банки. Молодці!

У всьому світі сувенірна жерстяна банка проводиться на напівавтоматичних лініях. Високотехнологічні, повністю автоматизовані лінії підходять тільки для масового виробництва промислових банок. Наприклад, банки Nescafe бувають двох типів: діаметром 72,8 мм і 99 мм, Крок вліво, крок вправо - розстріл. А в "сувенірки", за словами Фархада, необхідно різноманітність: лінія повинна "вміти" швидко налаштовуватися і перенастроюватися. Тому багато на рязанському заводі, як на заводах Італії, Німеччини та Китаю, робиться вручну.

- Наш технологічний процес розділений на шість-дев'ять етапів, пояснює Нагдалиев.- Спочатку людина суне шматок жерсті в прес, потім передає напівфабрикат іншому, який суне його ще кудись, і т. д. до Речі, у Китаї рівень технологічного оснащення на голову нижче, ніж у нас. Китайці ділять процес на десятки операцій. Тому вони можуть виготовляти банки таких химерних форм, які нам робити просто невигідно. У нижньої й середньої цінових категоріях вони з нами конкурувати не можуть. Адже банки - це повітря, і возити повітря з Китаю - дуже дороге задоволення: ціна в результаті виходить як мінімум на третину вища від нашої. Але якщо замовнику не шкода грошей і він хоче отримати щось зовсім неймовірне, то він цілком може звернутися до китайців.

- Наскільки сильно відчувається конкуренція з боку Китаю? - Так немає на нашому ринку конкуренції! Попит перевищує пропозицію в багато разів. Нам навіть рекламуватися ні до чого, нас всі знають як облуплених. Єдине, що ми робимо в сфері маркетингу, беремо участь у виставках. Але це потрібно виключно для того, щоб показати, що ми не померли. Якщо не приймеш участь, скажімо, у виставці "Росупак", замовники можуть подумати, що у тебе щось не так.

З моменту запуску виробництво "Нового Аргументу" росло як на дріжджах, щорічно збільшуючись на 70%. У 2000-му році, на наступний рік після старту була запущена друга лінія, в 2005-му - третя.

А на наступний рік компанія планує запустити четверту лінію і вийти на обсяг виробництва в 1,5-2 млн банок в рік. Але, як не дивно, Фархад вважає, що його компанія переживає кризу.

- У нас є криза зростання і кадрів.

- Про яку кризу можна говорити при щорічному 70-відсотковому зростанні? - Уявіть собі, можна. Так, ми ростемо по 70% в рік, але ринок дозволяє рости в три рази швидше. Наприклад, зараз ми працюємо в одну зміну, а могли б працювати в три. Могли б, але не можемо: не вистачає кваліфікованого технічного персоналу - наладчиків.

- І як будете вирішувати проблему? - Зараз у всіх наших досвідчених наладчиків є учні. Чекаємо, поки навчаться.

Підпускати до лінії "зеленого" спеціаліста - загрожує. У будь-який момент на лінії може розладнатися. Визначити, що конкретно, і усунути неполадку недосвідчена людина не в змозі. Так можна втратити і цілу зміну. А це, без урахування недоотриманого прибутку, близько $3-4 тис. збитку.
Нічого не залишається, крім як чекати, коли молодь досягне потрібного рівня кваліфікації, Фархад зітхає.- Коли у тебе є виробництво і воно тобі подобається, ти потрапляєш у таку колію, з якої важко вибратися. Ось в торгівлі відробиш сезон - потім купиш собі автомобіль або ще що-небудь значне. А коли у тебе виробництво, весь прибуток і, власне, всі сили вкладаєш у нього. У підсумку, зайнявшись виробництвом, в особистих доходах я втратив.

Набув лише в плані статусу і самоповаги. Тому, на мій погляд, якщо не хворієш виробництвом, якщо воно тобі не дуже подобається, краще з ним не зв'язуватися. Зараз цілком пристойно можна заробити на торгівлі.